13. ШЛЯХ З ВАРЯГ У ГРЕКИ.

Київ виник на торговельному шляху "з варяг у греки", який сполучав Скандинавію з Візантією.

Певно, кожен, хто хоча б щось пам’ятає з шкільної програми, може розповісти про давній «шлях з варяг у греки»: з Балтійського моря кораблі йшли північними ріками та озерами, потім їх тягнули волоком до верхів’їв Дніпра, а Дніпром діставалися до Чорного моря 1. Кожен, хто хоч трохи пам’ятає історію Києва, додасть, що місто виникло саме на «шляху з варяг у греки» і завдяки цьому розвинулося дуже швидко, ставши невдовзі центром держави.

Якщо ж спитати, звідки все це відомо, співбесідник лише знизає плечима: звичайно ж, з «Повісті временних літ», першого руського літопису. І для нього виявиться справжнім одкровенням, що насправді у «Повісті...» нічого подібного не написано! «Шлях з варяг у греки» згадується там лише раз – у недатованій розповіді про подорож апостола Андрія руськими землями: «І був шлях з варяг у греки, і з грек по Дніпру. І у верхів’ях Дніпра волоком до Ловоті, і по Ловоті приплисти в Ільмень, велике озеро. З цього озера виходить гирло у Варязьке море, і тим морем іти далі до Рима, а з Рима тим же морем у Царград, з Царграда – в Понтське море, куди впадає Дніпро» ([87], с.3).

Тобто річковий шлях, який ми чомусь вважаємо «шляхом з варяг у греки», літописець називає шляхом «з греків по Дніпру» і описує його у протилежному напрямку. Шляхом же «з варяг у греки» виявляється тут-таки наведений морський маршрут навколо Європи. Ці факти настільки очевидні і недвозначні, що ані історики, ані лінгвісти досі не в змозі переконливо пояснити, звідки ж узялося сучасне помилкове уявлення і чому так міцно закріпилося. Можливо, справа в тому, що як торговельні шляхи обидва маршрути виглядають досить-таки неприродно (один проти течії Дніпра, а другий занадто довгий), тож дослідники XIX століття мимоволі замінили їх одним, значно правдоподібнішим.

Сучасні ж науковці практично впевнені ([159], с.20–26), що східноєвропейського торговельного шляху Скандинавія – Візантія взагалі не існувало. Тобто вікінги дійсно проникали углиб Східної Європи прибалтійськими річками, але їхні комерційні інтереси зосереджувалися передусім на Азії, тож волоком вони перетягали кораблі не у Дніпро, а у Волгу, щоб плисти до Каспію. Археологічні дослідження уздовж уявного «шляху з варяг у греки» підтверджують, що до початку X століття його північною частиною ще не користувалися. З творів візантійського імператора-письменника Константина VII Багрянородного також випливає, що у X ст. торговельні зв’язки Царгорода на «дніпровському напрямі» не сягали північніше Києва.

Отже, не Київ виник на «шляху з варяг у греки», а навпаки, шлях з’явився завдяки виникненню Києва. Точніше, це були два шляхи – «з Києва до варягів» і «з Києва до греків», оскільки вже у XI ст. Київ успішно контактував і з тими, і з іншими. Зрозуміло, що мандрівники або купці могли об’єднувати ці два шляхи в один транзитний, але якщо так і було, то тривало недовго. Вже у XII ст. скандинави діставалися до Візантії іншими шляхами – або морем навколо європейського континенту, або річками Центральної Європи та Дунаєм ([105], с.129).

1 Точним маршрутом вважається такий: Балтійське море – Нева – Ладозьке озеро – Волхов – озеро Ільмень – Ловать – волок – Двіна – Каспля – волок – Дніпро – Чорне море.

Повну друковану версію книги можна замовити тут.